Узагальнення судової практики по справам ГУ Держгеокада за 2017 рік.

 

Узагальнення судової практики розгляду Кіровоградським окружним адміністративним судом справ за позовами фізичних осіб до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за 2017 рік.

 

 

На виконання плану роботи Кіровоградського окружного адміністративного суду на 2018 рік суддею проведено аналіз судової практики розгляду Кіровоградським окружним адміністративним судом справ за позовами фізичних осіб до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за 2017 рік.

Виходячи із загальноприйнятого розуміння поняття узагальнення (Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – с. 328.), узагальнення судової практики, яка виникає при здійсненні адміністративного судочинства, є логічним процесом переходу від одиничного до загального (де одиничним буде вирішення конкретних справ, що знаходять вияв у постановах та ухвалах відповідної судової інстанції, що підлягають узагальненню, а загальним – позиції, які вказують на правильність підходів до вирішення аналогічних ситуацій), а також результат цього процесу – формалізований документ, який відповідає встановленим вимогам, що містить в собі інформацію для вироблення однакової практики вирішення справ певної категорії судами всіх інстанцій.

Аналіз здійснено на підставі вивчення судових рішень по даній категорії справ та використання інформації, яка міститься в комп’ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

У відповідності до п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст пп. "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі п. "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара.

Згідно ч.ч.6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

На підставі п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. №15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр-міністра України – Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до п.7 зазначеного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 р. №20 Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане.

Отже, метою даного узагальнення є вивчення та аналіз судової практики в адміністративних справах щодо відмови органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки фізичним особам, виявлення випадків порушення норм права та встановлення їх причин, визначення кола проблем, які виникають при розгляді справ та з метою сприяння суддям у виробленні єдиного підходу до вирішення аналогічних справ, унеможливлення ситуацій, коли за аналогічних обставин виносяться протилежні рішення.

 

Статистичні показники розгляду адміністративних справ Кіровоградським окружним адміністративним судом

 Протягом 2017 року до Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшло 523 справ за участю фізичних осіб, які звертались із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі – ГУ Держгеокодастру у області) про визнання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, що становить 20,1 % від загальної кількості справ, що надійшли до суду, з них 365 проваджень закінчено (розглянуто).

По даній категорії справ – розглянутих судом у тому числі:

• з прийняттям постанови - 297 справ (11,6% від загальної кількості розглянутих справ);
• із задоволенням позову 108 (36,4% від прийнятих постанов);
• із частковим задоволенням позову – 188 (61,3% від прийнятих постанов);
• відмовлено – 7 (2,3% від прийнятих постанов);
• 5 справ залишено без розгляду за ст.155 КАС України (1,4% від розглянутих справ);
• 63 справ повернено (17,2% від розглянутих справ).

З числа розглянутих справ у апеляційному порядку оскаржено 293 справи,  що становить 80% від загальної кількості розглянутих справ, із них:

• 36 - залишено без змін (12,3% від оскаржених справ по даній категорії);
• 194 - повернуто (66,2% - від оскаржених справ по даній категорії);
• 2 - закрито провадження (0,7% - від оскаржених справ по даній категорії);
• 41- відмовлено у відкритті (14% - від оскаржених справ по даній категорії);
• 6 - скасовано (2% від оскаржених справ по даній категорії).

Таким чином, для здійснення узагальнення та його аналізу необхідна наявність судової практики з відповідних категорій справ.

Враховуючи вищевикладене, пропонуємо огляд судових рішень у справах.

 

Аналіз рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду по справам за позовами фізичних осіб до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за 2017 рік, які у встановленому законом порядку набрали законної сили.

 

У 2017 році по 63 справам даної категорії судом винесено рішення про повернення позовних заяв.

Як приклад, 31 липня 2017 року суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Хилько Л.І. у справі №П/811/1177/17 за позовом Пославської Н.П. до ГУ Держгеокадастру у області, третя особа: Цибулівська сільська рада Знам'янського району Кіровоградської області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії винесено ухвалу про повернення позовної заяви позивачу.

Так, Пославська Н.П. звернулась до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у області, в якому просила визнати протиправними дії щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою.

Ухвалою від 13.07.2017 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення вказану ухвалу отримано позивачем 19.07.2017, однак станом на 31.07.2017 недоліки позовної заяви не усунуто.

Також, позивач не повідомляв суд про необхідність надання йому додаткового часу на усунення недоліків позовної заяви.

Відповідно п.1 ч.3 ст.108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Отже, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС України.

Ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року оскаржена не була, та 17.08.2017 року набрала законної сили.

Також, 08 листопада 2017 року суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Черниш О.А. у справі №П/811/1898/17 за позовом Кіріченка С.В. до ГУ Держгеокадастру у області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії винесено ухвалу про повернення позовної заяви позивачу.

Так, Кіріченко С.В. звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ Держгеокадастру у області, в якому просив визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у області у наданні Кіріченку С.В. дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, а також, зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняти рішення про надання Кіріченку С.В. дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області на підставі заяви від вересня 2017 року.

На стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, за даними комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що у провадженні Кіровоградського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №П/811/1895/17 за аналогічним позовом Кіріченка С.В. до ГУ Держгеокадастру у області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито ухвалою судді від 07.11.2017 року.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 5 частини 3 статті 108 КАС України.

Ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року оскаржена не була, та 28.11.2017 року набрала законної сили.

Також, 03 травня 2017 року суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Дегрярьовою С.В. у справі №П/811/740/17 за позовом Бориска Д.С. до ГУ Держгеокадастру у області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії винесено ухвалу про повернення позовної заяви позивачу.

Так, Бориско Д.С. звернувся з позовом до ГУ Держгеокадастру у області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.

03.05.2017 року позивачем через канцелярію суду подано заяву про відкликання позовної заяви та повернення її разом усіма доданими до неї матеріалами.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.108 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві якщо позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про її відкликання.

Отже, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 2 частини 3 статті 108 КАС України.

Ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року оскаржена не була, та 11.05.2017 року набрала законної сили.

 

У 2017 році 5 справ даної категорії залишено без розгляду.

Як приклад, 12 грудня 2017 року суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Хилько Л.І. у справі №П/811/1165/17 за позовом Недовоз А.О. до ГУ Держгеокадастру у області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Цибулівська сільська рада Знам'янського району, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії винесено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

11.07.2017 року відкрито провадження, а розгляд справи у судовому засіданні призначено 30.08.2017 року.

20.07.2017 року провадження у справі зупинено до 30.08.2017 року.

30.08.2017 року до суду надійшло письмове заперечення відповідача проти заявлених вимог.

Розглянувши в порядку письмового провадження подані сторонами (в т.ч. заперечення) документи та матеріали суд дійшов висновку про зобов'язання позивача надати суду додаткові докази, а також про необхідність продовження строку зупинення провадження у справі.

Так, ухвалою суду від 30.08.2017 року зобов’язано позивача, у термін до 20 жовтня 2017 року, надати  до суду: копію проекту землеустрою, який просить затвердити позивач; копію усіх документів, які були надані відповідачу для затвердження проекту землеустрою щодо відведення Недовоз А.О., 28.05.1982 року народження, податковий номер 3009824220, земельної ділянки та передачі Недовоз Анні Олександрівні у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Цибулівської сільської ради.

Крім того, продовжено строк зупинення провадження у справі до 30.10.2017 року.

Позивачка у судове засідання 30.10.2017 року не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена вчасно та належним чином. При цьому, вимоги ухвали суду позивачем не виконано, жодних документів (в т.ч. заяв, клопотань) до суду не надано.

Враховуючи вищевказане, а також з метою повного і об'єктивного розгляду справи по суті, ухвалою від 10.11.2017 року продовжено строк зупинення провадження у справі до 08.12.2017 року, а також зобов'язано позивача, у термін до 08.12.2017 року, надати  до суду:

- обґрунтовані письмові пояснення щодо звернення до суду із позовною вимогою про зобов'язання ГУ Держгеокадастру у області затвердити проект землеустрою щодо відведення Недовоз Анні Олександрівні земельної ділянки та передати їй у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Цибулівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, з огляду на встановлений законом процедурно-стадійний порядок отримання земельних ділянкок для ведення особистого селянського господарства;

-  копію проекту землеустрою, який просить затвердити позивач (за наявності), в іншому випадку – письмові пояснення;

-  копію заяви та усіх доданих до неї документів, які були надані відповідачу для затвердження проекту землеустрою щодо відведення Недовоз Анні Олександрівні, 28.05.1982 року народження, податковий номер 3009824220, земельної ділянки та передачі Недовоз Анні Олександрівні у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Цибулівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області (за наявності), в іншому випадку – письмові пояснення;

- копію відповіді відповідача на заяву Недовоз Анни Олександрівни про затвердження проекту землеустрою щодо відведення останній земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Цибулівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області (за наявності), в іншому випадку – письмові пояснення (а.с.57).

Позивачка у судове засідання 08.12.2017 року повторно не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена вчасно та належним чином. При цьому, вимоги ухвали суду позивачем повторно не виконано та жодних документів (в т.ч. заяв, клопотань) до суду не надано.

За правилами п.4 ч.1 ст.155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачка повторно (30.10.2017 р. та 08.12.2017 р.) не з'явилася у судове засідання, не надала письмових заяв чи клопотань про розгляд справи без її участі. Крім того, позивачкою повторно не було виконано рішення суду в частині надання додаткових доказів.

Вказані обставини перешкоджають повно та об'єктивно розглянути справу по суті, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Отже, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 155 КАС України.

Ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року оскаржена не була, та 27.12.2017 року набрала законної сили.

Також, суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Брегеєм Р.І. у справі №П/811/339/17 за позовом Кернасюка Сергія Валентиновича до ГУ Держгеокадастру у області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії винесено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Так, Кернасюк С.В. звернувся до суду з заявою до ГУ Держгеокадастру у області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 09 березня 2017 року у справі було відкрито провадження та призначено її до судового розгляду.

29.06.2017 року позивач подав клопотання про відкликання позовної заяви.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов належить залишити без розгляду відповідно до приписів   пункту 5 частини 1 статті 155 КАС України та 29.06.2017 року виніс відповідну ухвалу.

Ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року була оскаржена в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 року апеляційну скаргу Кернасюка С.В. на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року по справі №П/811/339/17 за позовом Кернасюка С.В. до ГУ Держгеокадастру у області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.

Отже, ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року про залишення позовної заяви без розгляду набрала законної сили.

 

 

Аналіз справ даної категорії, розглянутих судом протягом 2017 року дає підстави вважати, що найбільш поширеним є прийняття рішення про задоволення або часткове задоволення позовних вимог.

 

Встановлено, що по 182 справам Кіровоградським окружним адміністративним судом винесено рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Як приклад, 25.10.2017 року суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Притулою К.М. у справі №П/811/1407/17 за позовом Галушки О.О. до ГУ Держгеокадастру у області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії винесено постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Так, позивачка просила суд визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру у області від 17.05.2017 року №  Г- 5893/0-6305/0/6-17 щодо ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою про передачу в приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а також, зобов'язати відповідача прийняти рішення та видати наказ про надання дозволу громадянці Галушці Олені Олександрівні на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки площею 2,00 га. у власність, для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Лозуватської сільської ради, Благовіщенського району Кіровоградської області.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Галушка Олена Олександрівна звернулась до ГУ Держгеокадастру у області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Лозуватської сільської ради Благовіщенського району.

До заяви додано: копія паспорта, копія ідентифікаційного номера, графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, погодження Лозуватської сільської ради.

В свою чергу, Головне управління Держгеокадастру України у Кіровоградській області листом від 17.05.2017 року №  Г- 5893/0-6305/0/6-17 повідомило позивача, що подана заява не відповідає вимогам 118 Земельного кодексу України, а саме:  масштаб та якість доданих графічних матеріалів не дозволяють визначити місце розташування земельної ділянки по відношенню до навколишньої території меж адміністративно - територіальних утворень, що унеможливлює встановлення відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, землевпорядної та містобудівної документації.

Проаналізувавши зміст зазначеного листа відповідача суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою та суттю даний лист фактично є рішенням ГУ Держгеокадастру у області, яким Галушці О.О. відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Судом досліджено матеріали, які подавались позивачем разом з заявою, а саме: копія паспорта, копія ідентифікаційного номера, графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, погодження Лозуватської сільської ради.

В матеріалах справи також міститься копія погодження згідно якого, Лозуватьска сільська рада не заперечує щодо передачі у власність Галушці О.О. земельної ділянки загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту.

Таким чином, вбачається, що позивач, при зверненні до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.

Посилання відповідача на те, що масштаб та якість доданих графічних матеріалів не дозволяють визначити місце розташування земельної ділянки по відношенню до навколишньої території меж адміністративно - територіальних утворень, що унеможливлює встановлення відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів прийнятих відповідно  до них нормативно правових актів землевпорядної містобудівної документації, є безпідставною, оскільки дана підстава не передбачена  статтею 118 Земельного кодексу.

З врахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав право відмовляти позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.

Окрім того, суд вважав за необхідне зазначити, що із аналізу статей 118, 122 Земельного кодексу України вбачається, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розроблення проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні ним вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Згідно діючого правового регулювання земельних відносин у державі, право розпорядження землями сільськогосподарського призначення відбувається виключно на підставі норм Земельного кодексу України, а тому відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13, а згідно з статтею 244-2 КАС України суд зобов'язаний привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частини зобов’язання відповідача прийняти рішення та видати наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим, суд вважав за необхідне, зобов’язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.04.17 р. та прийняти рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Оскільки є заява позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а тому відповідач зобов’язаний знову розглянути дану заяву.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки саме по собі судове рішення про визнання відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття останнім вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому суд зазначив, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії  відповідача.

Встановлені судом обставини справи та наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що відповідачем, при прийнятті оскаржуваного рішення, не дотримано зазначених принципів, зокрема, останнім відмовлено позивачу без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття правомірного рішення.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Вказана постанова оскаржувалась до суду апеляційної інстанції та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у області залишено без задоволення, постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 жовтня  2017 року залишено без змін.

Між тим, як приклад, суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Пасічником Ю.П. у справі №П/811/1761/17 за позовом Бойка Віктора Миколайовича до ГУ Держгеокадастру у області про визнання протиправним та скасування рішення-відмови та зобов'язати вчинити певні дії 13.11.2017 року винесено постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Так, Бойко В.М. звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у області в якому просив визнати протиправною та скасувати рішення-відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області викладену у формі листа від 20.09.2017 року №Б-17541/0-12358/0/6-17, зобов’язати ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву Бойка В.М. від 23.08.2017 року про надання дозволу  на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №3, у власність орієнтовною площею 2,0 га що розміщена на території Гарманівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, а також, зобов’язати ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області видати Бойку В.М. дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №3, у власність орієнтовною площею 2,0 га що розміщена на території Гарманівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Бойко В.М. 22.02.2017 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Малинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

До вказаної заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено розташування бажаного місця земельної ділянки; копія паспорта громадянина та ідентифікаційного коду, копія посвідчення учасника бойових дій.

Головне управління Держгеокадастру України у Кіровоградській області листом №Б-2986/0-2396/0/6-17 від 03.03.2017р. повідомило позивача, що за результатами розгляду поданих матеріалів, встановлено, що подана заява не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме, на графічних матеріалах місце розташування земельної ділянки не зазначене як бажане.

Позивач 24.03.2017 року повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру у області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Малинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

Головне управління Держгеокадастру України у Кіровоградській області листом №Б-5759/0-3955/0/6-17 від 31.03.2017р. інформує про заперечення Малинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області щодо  можливості надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. 

Позивач 23.08.2017 року втретє звернувся до ГУ Держгеокадастру у області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки №3, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Гарманівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Головне управління Держгеокадастру України у Кіровоградській області листом №Б-17541/0-12358/0/6-17 від 20.09.2017р. фактично відмовляє позивачеві та інформує про наявність переліку пропонованих для відведення земельних ділянок. 

Проаналізувавши зміст зазначених листів відповідача, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою та суттю вони фактично є рішенням ГУ Держгеокадастру у області, яким Бойку В.М. відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст.22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, п. “а” ч.3 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст.33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Пунктом “в” ч. 3 ст.116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністрества регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року №14, таким органом є відповідач – Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Держгеокадастр України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Виходячи з аналізу вказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд прийшов до висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Судом досліджено матеріали, які подавались позивачем тричі разом з заявами, а саме: копії паспорта, ідентифікаційного номера, копія посвідчення учасника бойових дій, а також викопіювання з кадастрової карти (плану), із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Таким чином, вбачається, що позивач, при зверненні до відповідача з заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.

Проте, відповідач відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, не навів жодних обґрунтованих, передбачених чинним законодавством, підстав відмови.

Суд вважав, що в даному випадку відповідач навмисно порушив вимоги законодавства та створив штучні умови для виникнення формальних підстав щоб відмовити позивачу під час розгляду заяв від 22.02.2017 року, 24.03.2017 року та 23.08.2017 року.

Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч.4 ст.13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч.2 ст.14).

З врахуванням викладеного, суд звернув увагу на те, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав право відмовляти позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.

З огляду на викладене відмови ГУ Держгеокадастру у області, в т. ч. і викладена у листі від 20.09.2017 року №Б-17541/0-12358/0/6-17 є протиправною, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимога позивача про скасування вищевказаного листа задоволенню не підлягає оскільки, вказаний лист не містить ознак правового акта індивідуальної дії, а є лише листом-відповіддю, а  тому не потребує скасування.

В абз.10 п.9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Позивач правомірно очікував на розгляд його заяви від 23.08.2017 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку черговості, та отримання позитивного рішення на свої заяви.

Судовому захисту підлягає не лише порушене право, а й порушений інтерес, при цьому інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти не будь-який інтерес, а правовий, тобто такий, що  може бути об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичних особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності ті іншим загальноправовим засадам.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р., поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У зв’язку з викладеним, враховуючи встановлення в судовому засіданні порушення прав позивача під час розгляду його заяв, в т.ч. і від 23.08.2017 р., суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача повторно розглянути заяву Бойка Віктора Миколайовича від 23.08.2017 року та надати дозвіл  на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №3, у власність орієнтовною площею 2,0 га що розміщена на території Гарманівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Вказана постанова оскаржувалась до суду апеляційної інстанції та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2018 року Апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року в адміністративній справі № П/811/1761/17 повернуто апелянту.

 

По 108 справам Кіровоградським окружним адміністративним судом винесено рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

 

Як приклад, 30.11.2017 року суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Кармазиною Т.М. у справі №П/811/1942/17 за позовом Русінської Валентини Миколаївни до ГУ Держгеокадастру у області про визнання протиправними рішень та зобов’язання вчинити певні дії винесено постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Так, Русінська В.М. звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у області та просила визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у області, викладену в листі від 21.06.2017 №Р-10763/0-7955/0/6-17, у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, визнати протиправною відповідь ГУ Держгеокадастру у області від 08.08.2017 №Р-14382/0-10709/0/6-17, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, а також, зобов'язати відповідача надати позивачу відповідний дозвіл.

26.05.2017 року Русінська В.М. звернулася до ГУ Держгеокадастру у області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

До вказаної заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорта та ідентифікаційного коду.

Листом №Р-10763/0-7955/0/6-17 від 21.06.2017 Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повідомило позивача, що за результатами розгляду поданих матеріалів, вважає за доцільне відмовити у задоволенні її заяви, посилаючись на відсутність інформації щодо використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та відсутність інформації стосовно позиції органу місцевого самоврядування у питанні розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.

11.07.2017 року позивач повторно звернулася до ГУ Держгеокадастру у області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, додавши графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; інформацію з Миколаївської сільської ради; інформацію з Держгеокадастру щодо використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; копію паспорта та ідентифікаційного коду.

ГУ Держгеокадастру у області листом №Р-14382/0-10709/0/6-17 від 08.08.2017 повідомило позивача, що за результатами розгляду поданих матеріалів, вважає за доцільне відмовити у задоволенні її заяви, посилаючись на Закон України “Про охорону земель” та про затверджений перелік земельних ділянок, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області. 

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, частинами 1, 2, пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом “в” ч. 3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року №14, органом уповноваженим на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності є відповідач – Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Держгеокадастр України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом досліджено матеріали, які подавались позивачем разом з заявою, а саме: копії паспорта, ідентифікаційного номера, погодження сільської ради, а також графічні матеріали, із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, інформація з Держгеокадастру щодо використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, позивач, при зверненні до відповідача з заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, подала всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.

Крім того, у своєму другому листі відповідач взагалі не конкретизує підставу для відмови у задоволенні заяви позивача, а лише інформує про наявність переліку земельних ділянок, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області. При цьому, відповідач посилається на Закон України “Про охорону земель”. Проте, вказаним законом не наділено відповідача повноваженнями здійснювати розроблення таких переліків земельних ділянок.

Така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як включення/не включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області, Земельним кодексом або іншим законом не передбачена.

Відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством, тому суд визнає такі відмови протиправними.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, то суд вважає, що ці вимоги є похідними від вимог про визнання протиправною відмову відповідача у наданні такого дозволу, тому також підлягає задоволенню.

Доводи відповідача про те, що суд не може перебирати на себе повноваження відповідача, вирішуючи замість нього, які рішення він повинен приймати та перевіряти наявність підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає таким, що не відноситься до даної справи.

Відповідач посилається на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, у відповідності до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження.

До того ж, запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 162 КАС України, відповідно до пункту 2 частини 1 якої у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, проте відповідний спосіб захисту має бути законним та відповідати певній нормі права.

В даному випадку суд вважає, що правильним способом захисту порушених прав позивача є    зобов’язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Суд зазначав, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Позивач правомірно очікувала на розгляд її заяв від 26.05.2017 р. та 11.07.2017 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку черговості, та отримання позитивного рішення на свої заяви.

Так, в абз.10 п.9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

До того ж, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Саме такою є правова позиція Верховного Суду України, викладена 07.06.2016 року у справі №820/3507/15.

У зв’язку з викладеним, враховуючи встановлення в судовому засіданні порушення прав позивача під час розгляду її заяв, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача надати Русінській В.М. дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Вказана постанова оскаржувалась до суду апеляційної інстанції та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2018 року Апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року в адміністративній справі № П/811/1942/17 повернуто апелянту.

Аналізуючи судові рішення вбачається, що винесення рішень про задоволення позовних вимоги у повному обсязі також залежало від їх формування.

Так як приклад, 15.11.2017 року суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Брегеєм Р.І. у справі №П/811/1509/17 за позовом Іщенка Івана Сергійовича до ГУ Держгеокадастру у області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії винесено постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Так, Іщенко І.С. звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у області та просив визнати протиправним та скасування рішення, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а також, зобов'язати відповідача повторно розглянути  звернення.

13 червня 2017 року позивач подав до Управління заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бандурівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.  

Разом із заявою Іщенко І.С. надав графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки.

06 липня 2017 року Управління прийняло рішення, яким відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, запропонувавши Іщенку І.С. визначити бажане місце розташування земельної ділянки, виходячи з сформованим нею переліком земельних ділянок, що можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області.

Рішення не містить пояснення, чому позивачу не може бути передано у власність земельна ділянка, на яку претендує.

Перш за все, приписами частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проаналізувавши ці норми права, суд зробив висновок, що відмова Управління у наданні дозволу не ґрунтується на приписах закону.

Земельна ділянка, яку прагне отримати у власність позивач, не обтяжена жодним сервітутом, а її розмір не перевищує максимально-допустимої величини, котра встановлена законом (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Відповідач не надав доказів, які б спростували такий факт.

А тому, оскаржене рішення Управління прийнято не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Це ж є ознакою його протиправності відповідно до припису пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України.

Таким чином, суд зобов'язав Управління повторно розглянути заяву Іщенка І.С.

Вказана постанова оскаржувалась до суду апеляційної інстанції та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2018 року Апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року в адміністративній справі №П/811/1509/17 повернуто апелянту.

 

По 7 справам Кіровоградським окружним адміністративним судом винесено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

 

Як приклад, суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Черниш О.А. у справі №П/811/1744/17 за позовом Бабій О.Г. до ГУ Держгеокадастру у області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – фермерського господарства "Лада-Центр", про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії винесено постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Так, Бабій О.Г. звернулася до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у області в якому просила визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "Лада-Центр" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену в листі від 05.10.2017 року за № Б-18156/0-12910/0/6-17 та зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "Лада-Центр" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області розміром 4,29 га.

Бабій О.Г. за договором оренди землі від 20.08.2013 року, укладеним з Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області, отримала в користування строком на 10 років із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельну ділянку за кадастровим номером 3521755100:02:000:9058 загальною площею 66,1715 га, яка знаходиться на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, для ведення фермерського господарства.

Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно 20.08.2013 за №2173091.

Отримавши земельну ділянку в оренду, Бабій О.Г. створила фермерське господарство "Лада-Центр", яке з 28.08.2013 року зареєстроване як юридична особа. Засновником і головою цього фермерське господарство стала Бабій О.Г..

Загальними зборами членів ФГ "Лада-Центр" 09.08.2017 року прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки, переданої йому у користування для ведення фермерського господарства, за кадастровим номером 3521755100:02:000:9058 загальною площею 66,1715 га між членами фермерського господарства відповідно до середнього розміру земельних часток (паїв) колишніх КСП на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, який склав 4,29 га.

Бабій О.Г. 05.09.2017 року звернулася до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,29 га, у тому числі 4,29 га ріллі, як члену фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває в оренді ФГ "Лада-Центр" загальною площею 66,1715 га, за кадастровим номером 3521755100:02:000:9058, на території Добровеличківської селищної ради (за межами населеного пункту) Добровеличківського району Кіровоградської області. До заяви позивачка додала копії паспорта та картки фізичної особи-платника податків, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки. Вказана заява зареєстрована ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 05.09.2017 року за №ЗВГ-СП.

Листом №Б-18156/0-12910/0/6-17 від 05.10.2017 року відповідач повідомив Бабій О.Г. про відсутність підстав для задоволення заяви, посилаючись на те, що вона не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення земельних ділянок, вказаним у частині 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з цією відповіддю, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що позивачка звернулася до відповідача, будучи зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, а саме частини земельної ділянки, яка раніше передана їй же в користування (оренду) для ведення фермерського господарства. При цьому, у клопотанні зазначила цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак у переліку варіантів цільового призначення земельних ділянок, які передаються громадянам в порядку безоплатної приватизації, визначеному у статті 121 ЗК України, не передбачена передача безоплатно у власність громадянам земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За правилами частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

 Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Главою 5 Земельного кодексу України (статті 22 – 37) визначено правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306, затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Згідно з цією Класифікацією землі, які за категорією відносяться до земель сільськогосподарського призначення, за цільовим призначенням поділяються на підрозділи: код 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; код 01.02 - для ведення фермерського господарства; код 01.03 - для ведення особистого селянського господарства; код 01.05 - для індивідуального садівництва та інші.

Отже, ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення фермерського господарства – це різні види цільового використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель.

Правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається статтею 31 ЗК України, відповідно до частини 1 якої встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Згідно зі статтею 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Відповідно до частин 1, 2  статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про фермерське господарство" при створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 цього Закону передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Суд вважав, що позивачка як член фермерського господарства, за умови якщо вона раніше не набула права на земельну частку (пай), має право на одержання безоплатно у приватну власність земельної ділянки шляхом поділу земельної ділянки державної власності, раніше наданої фермерському господарству у користування для ведення фермерського господарства, у межах норми, передбаченої п. "а" ч.1 ст.121 ЗК України - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території відповідної ради, де знаходиться фермерське господарство. Така земельна ділянка може надаватися лише відповідно до визначеного цільового призначення - для ведення фермерського господарства.

Між тим, позивачка зазначила інше цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що суперечить ч.6 ст.118, ч.1 ст.121 ЗК України.

Суд зазначив, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

При цьому абзац 2 частини 5 статті 20 ЗК України встановлює обов'язок власників та користувачів використовувати землі сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Землі, що відводяться для фермерського господарства, та землі, що відводяться для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, мають різний правовий режим, що підтверджується положеннями статті 121 ЗК України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Такі висновки узгоджується з правовою позицією, висловленою Судовими палатами у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 08.04.2015 року у справі №6-32цс15, яку суд повинен враховувати відповідно до ч.2 ст.161 КАС України.

Також аналіз зазначених норм Земельного кодексу України дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний Кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких рішень (стаття 21 ЗК України).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного чинним законодавством.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 05.03.2013 року (справа №21-417а12), від 08.04.2015 року (справа№6-32цс15), які в силу вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковими для врахування судами при застосуванні відповідних норм матеріального права.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

В силу положень частини 5 статті 20 ЗК України порядок зміни виду використання земельної ділянки, яка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, не може самостійно визначатись її користувачем. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Отже, оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, що передана у користування фермерському господарству, має цільове призначення "для ведення фермерського господарства", тому при передачі її (її частини) у власність членам господарства цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися на інше.

Клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в межах норм, встановлених для безоплатної передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, суперечить вимогам абз.2 ч.5 ст.20, ч.1 ст.121 ЗК України.

Відтак, відповідач правомірно відмовив позивачці у задоволенні її клопотання, позаяк нею висловлено бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за таким видом використання (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), який не передбачений у ч.6 ст.118 ЗК України.

Щодо того, що частина 7 статті 118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (як-то невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), суд зазначає, що з цих підстав приймається рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за клопотаннями, які подані з додержанням вимог частини 6 статті 118 ЗК щодо їх форми та змісту.

Подане Бабій О.Г. клопотання таким вимогам не відповідало, оскільки обраний нею вид цільового призначення та намір використання земельної ділянки не передбачені цією нормою.

У ході розгляду справи доведено правомірність прийнятого відповідачем рішення та установлено, що він при цьому діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, порушень прав позивачки не вчиняв. Натомість позивачка не дотримались порядку набуття права власності на земельну ділянку.

Отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Вказана постанова оскаржена до суду апеляційної інстанції та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року скаргу Бабій Олени Григорівни задоволено частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року в адміністративній справі № П/811/1744/17 скасована та ухвалено нове рішення.

Позов Бабій Олени Григорівни – задоволено частково.

Визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у області, викладену у Листі за вих. № Б-18156/0-12910/0/6-17 від 05.10.2017р., у задоволенні заяви Бабій Олени Григорівни та зобов’язано Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву Бабій Олени Григорівни від 05 вересня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В задоволенні іншої частини  позову - відмовлено.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначила, що відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 цього ж Кодексу передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено єдину підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки – невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів.

Таким чином, закон не містить такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, як невідповідність виду цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві видам цільового призначення земельних ділянок, вказаних у частині шостій статті 118 Земельного кодексу України.

Колегія суддів вважала, що відмова позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яка оформлена відповідачем листом №Б-18156/0-12910/0/6-17 від 05.10.2017 року, не може вважатись правомірною, оскільки не відповідає наведеним вище нормативно-правовим актам. Відтак, позовна вимога про визнання зазначеної відмови протиправною підлягає задоволенню. Поновлення порушених прав позивача має відбуватись  шляхом зобов’язання Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки законом є дискреційними повноваженнями відповідача. Крім того, зобов’язання повторного розгляду заяви визнаний належним способом захисту порушених прав Верховним Судом у справі № 820/4147/17 (адміністративне провадження № К/9901/4033/18) від 14 березня 2018 року, що також враховано колегією суддів при розгляді справи.

Незважаючи на те, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, його висновок про правомірність відмови у задоволенні заяви позивача ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що згідно статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Вказана постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 06 квітня 2018 року.

Між тим, суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду Черниш О.А. у справі №П/811/1745/17 року за позовом Фадєєвої В.В. до ГУ Держгеокадастру у області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – фермерського господарства "Лада-Центр", про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії прийнято аналогічну постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказана постанова оскаржена до суду апеляційної інстанції та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2018 року апеляційну скаргу Фадєєвої Вікторії Вікторівни залишено без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 р. по справі №П/811/1745/17 – залишено без змін.

Отже, постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року по справі №П/811/1745/17 про відмову у задоволені позовних вимог набрала законної сили.

 

 

 

Пропозиції щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики.

 

Аналіз судових рішень дозволяє зробити висновок про відсутність в Кіровоградському окружному адміністративному суді єдиного підходу до вирішення справ зазначеної категорії.

Причина різної практики щодо вирішення даної категорії спорів у недосконалості законодавства неузгодженості нормативно-правових актів, які регулюють дане питання, що спричиняє окремі проблеми їх застосування суддями.

З метою правильного і однакового застосування процесуального законодавства, зменшення кількості скасованих судових рішень, необхідним є вироблення однакової судової практики при застосуванні судом першої інстанції норм нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини та буде сприяти оперативності та ефективності розгляду справ, підвищенню якості судових рішень, підвищенню рівня захищеності прав і свобод громадян та зменшить кількість скасованих судових рішень.

Для досягнення зазначеної мети доцільним є проведення семінарів з питань застосування судами першої інстанції положень нормативно-правових актів зазначеної категорії спорів під час розгляду та вирішення адміністративних справ; ознайомлення суддів зі справами, які повернулися після апеляційного перегляду та обговорення причин скасування чи зміни судових рішень на оперативних нарадах суддів; у разі необхідності підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавства України.

 

 

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду                                                                                  Р.В. Жук