Кіровоградський окружний адміністративний суд

22 листопада 2019, 10:00

Узагальнення судової практити з причин скасування Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду судових рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду у І півріччі 2019 року

На виконання плану роботи Кіровоградського окружного адміністративного суду здійснено узагальнення практики причин скасування Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду судових рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду у І півріччі 2019 року.

Метою узагальнення є з’ясування причин скасування судових рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду, що стосуються питань не правильного застосування норм матеріального права матеріального та порушень норм процесуального права.

Предметом дослідження є рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду скасовані Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду та Великою палатою Верховного суду у І півріччі 2019 року.

У І півріччі 2019 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду та Великою палатою Верховного суду скасовано 26 справ, з них:

-з питань порушення норм процесуального права - 18

- з питань неправильного застосування норм матеріального права - 8

Узагальнення проведено на підставі офіційних статистичних даних Кіровоградського окружного адміністративного суду, а також судових рішень вказаного суду, інформаційних листів та практики Верховного суду України.

Справи, скасовані з підстав Порушення норм процесуального права.

Попереднього дослідивши зміст скасованих судових рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду та Великою палатою Верховного суду, було виокремлено наступні підгрупи причин скасування:

порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;
порушення правил юрисдикції (підсудності).

Відповідно до ч.2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази;

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Справи, скасовані з підстав порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Узагальнюючи скасовані рішення у справах П/811/118/17, П/811/708/16, П/811/748/14, П/811/1075/17, П/811/1534/17, П/811/1783/16, П/811/2695/15, 1170/2а-450/12, 811/564/13-а, П/811/509/16, П/811/1007/17, які були направленні до Кіровоградського окружного адміністративного суду на новий розгляд, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду було зазначено, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Загалом, у вказаних справах судами попередній інстанцій не в повній мірі проводився збір доказів по справі, не вжито всіх передбачених законом заходів, необхідних для повного і всебічного з'ясування всіх обставин у справі, підтверджених доказами, була відсутня повнота з’ясування обставин, що входять до предмета доказування при розгляді справ.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково. Стягнено з Державного підприємства «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2» Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ 00951862, просп. Інженерів, 2 м. Кропивницький, 25014) з рахунків у банківських установах податковий борг з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій у сумі 1 353 639,00 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Так, Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у своєму висновку вказала, що судами не було досліджено надані контролюючим органом: таблицю сплати розстроченої суми податкового боргу по ДП «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2» ДАР України згідно ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року (якою суд розстрочив відповідачу сплату податкового боргу з доходів фізичних осіб у сумі 423 431,41 грн на 36 місяців, починаючи з 1 січня 2015 року, рівними частками у сумі 11 761,98 грн), щодо власне сплати та зарахування вказаних платежів у порядку черговості та у відповідності до вимог пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України (у редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин); розрахунку пені за прострочення сплати платежів, податкових декларацій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено наявності/відсутності податкового боргу у відповідача, за умови наявності якого контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків у відповідності до вимог пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України (у редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин).

Обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами, зокрема, не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

У справі П/811/118/17 Товариство з обмеженою відповідальністю “Гідросенд” звернулося до адміністративного суду з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.01.2017 №0000071400, №0000081400 та №0000091400.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду вказала, що для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами судам необхідно: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; перевірити факт реального руху активу по всьому ланцюгу учасників схеми; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

У справі П/811/708/16 за позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Регіонально інвестиційні технології про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 2985 від 19 липня 2007 року, виданого ТОВ “Регіонально інвестиційні технології”.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ТОВ “Регіонально інвестиційні технології” порушило законодавство в сфері надрокористування та не усунуло порушення, а отже, наявні підстави для анулювання спеціального дозволу на користування надрами у відповідності до положень статті 26 Кодексу України про надра – у судовому порядку.

За результатами розгляду справи, касаційним судом встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до передчасного висновку про відсутність підстав для вирішення питання про анулювання спеціального дозволу на користування надрами, наданого ТОВ “Регіонально інвестиційні технології”, у судовому порядку і на цій підставі відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Разом з тим, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами, суди фактично не перевірили наявність/відсутність підстав для прийняття рішення про анулювання дозволу, не встановили факт порушення/відсутність порушення надрокористувачем вимог законодавства у сфері надрокористування, які можуть бути підставою для прийняття рішення про анулювання дозволу, тобто не розглянули справу по суті.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не вжито всіх передбачених законом заходів, необхідних для повного і всебічного з'ясування всіх обставин у справі, підтверджених доказами.

У справі №811/748/14 товариство з обмеженою відповідальністю “Вікторія-Феліз” звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2014: №0000242206 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 648856грн., в тому числі: 513115грн. основного платежу та 135741грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000252206 про зменшення від’ємного значення з податку на додану вартість у сумі 1723 грн.; №0000262206 про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток у загальній сумі 19189грн., в тому числі: 17637грн. основного платежу та 1552грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегією судів Касаційного суду у складі Верховного суду вказано, що судам необхідно було з’ясувати суть зафіксованих актом перевірки порушень позивачем податкового законодавства щодо операцій з кожним з контрагентів, обставини, якими податковий орган обґрунтовує власну позицію, суми нарахувань за кожним з епізодів та надати правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини.

З метою дослідження фактичного придбання активів у межах господарської діяльності необхідно встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок постачання товарів/надання послуг, обсяги і зміст активів, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Суди в порушення принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи не перевірили факт реального руху активів по всьому ланцюгу учасників схеми, не з’ясовано, ким і коли вироблялись придбані позивачем товари та чи вироблялись взагалі, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Крім того, в даному випадку необхідно дослідити також технічну можливість контрагентів позивача виконати спірні операції з поставки товарів/надання послуг з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), а також перевірити, якими силами та засобами виконувались спірні операції, хто виступав їх конкретними виконавцями тощо.

Таким чином, у даній справі висновки судів про помилковість доводів відповідача щодо штучного формування даних податкового обліку є передчасними та зроблені без належного з'ясування фактичних обставин справи.

У справі П/811/1075/17 Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - позивач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Кіровоградській області) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2» Державного агентства резерву України (далі - відповідач, ДП «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2» ДАР України) про стягнення податкового боргу в загальній сумі 1 386 748,80 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що загальний податковий борг відповідача складається: з податкового боргу з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій в сумі 1 353 639,00 грн та з податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами в сумі - 33 109,80 грн. Податковий борг з частини чистого прибутку є задекларованим. Податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, до якого входить пеня, виник у зв`язку із несвоєчасною сплатою коштів на підставі ухвали суду, якою розстрочено виконання постанови суду про стягнення податкового боргу

Колегією судів Касаційного суду у складі Верховного суду прийшла до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не було досліджено надані контролюючим органом: таблицю сплати розстроченої суми податкового боргу по ДП «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2» ДАР України згідно ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року (якою суд розстрочив відповідачу сплату податкового боргу з доходів фізичних осіб у сумі 423 431,41 грн на 36 місяців, починаючи з 1 січня 2015 року, рівними частками у сумі 11 761,98 грн), щодо власне сплати та зарахування вказаних платежів у порядку черговості та у відповідності до вимог пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України (у редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин); розрахунку пені за прострочення сплати платежів, податкових декларацій.

У справі П/811/1094/16 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (після перейменування Кропивницької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області) (далі – податковий орган, відповідач у справі), в якому, з урахуванням зміни предмета позову від 23 листопада 2016 року, просив визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу від 05 серпня 2016 року №Ф-000281302 про визначення суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у сумі 164477 грн., рішення від 05 серпня 2016 року №0005231302 про застосування штрафних санкцій у сумі 24468 грн. 16 коп., за донарахування єдиного внеску, податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2016 року № 0005751302 про збільшення суми військового збору на загальну суму 7179 грн., податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2016 року №0005761302 про збільшення суми податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 198040 грн. 31 коп., податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2016 року №0005771302 про застосування штрафних санкцій в сумі 510 грн., з мотивів безпідставності їх прийняття.

Суд Касаційної інстанції визнав, що суди попередніх інстанцій не врахували особливості правового регулювання єдиного соціального внеску, не дослідили вимогу, як спосіб реалізації відповідачем владних управлінських функцій, склад правопорушень встановлених актом перевірки на підставі якого вона прийнята, приписи Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (абзац перший пункту 4 розділу 6), додаток 7 до цієї Інструкції, не встановили сутність та правове навантаження “боргу” та “недоїмки” в контексті державного соціального страхування, порядку їх встановлення.

У справі П/811/1534/17 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області №17631-17 від 30 червня 2017 року, яким визначено грошове зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн. Позов обґрунтовано тим, що автомобіль позивача не є об'єктом оподаткування транспортним податком за 2017 рік, оскільки середня ринкова вартість автомобіля не досягає мінімального розміру, який є підставою нарахування грошового зобов'язання, що вказує на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що суду першої інстанції слід витребувати у відповідача або у Мінекономрозвитку, інформацію, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а також враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об’єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи має вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У справі П/811/1783/16 ОСОбА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі – відповідач, Кіровоградська ОДПІ), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 року № 175659-13, яким позивачу визначено до сплати суму транспортного податку в розмірі 25 000 грн. Висновок є аналогічним по справі П/811/1534/17.

У справі П/811/2692/15 Приватне акціонерне товариство “Креатив” звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 0000652204.

Суд Касаційної інстанції вказує, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Суди поперднії інстанції не перевірили факт реального руху активів по всім ланцюгам учасників схем, не з’ясували, ким і коли вироблялась придбана позивачем продукція та чи вироблялась взагалі. Не встановлено судами і, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв’язки між Приватним акціонерним товариством “Креатив” та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, не допитано відповідних осіб як свідків.

Не досліджено судами першої та апеляційної інстанцій і технічну можливість Товариства з обмеженою відповідальністю “Рай-Т”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Дізфорс”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія Агротрейд”, Фермерського господарства “Трансагролідер” виконати спірні поставки товарів та послуг (робіт) з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ними витрат, пов’язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

У справі 1170/2а-450/12 Товариство з обмеженою відповідальністю “Сілікон” звернувся до адміністративного суду з позовом до Світловодської об’єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.01.2012 №0000092300, яким зменшено суму від’ємного значення податку на додану вартість за основним платежем – 817 610 грн., штрафні (фінансові) санкції – 33 585 грн., від 25.01.2012 №0000102300, яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 489 594 грн., від 25.01.2012 №0000112300, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1 087 858 грн., у т.ч., за основним платежем – 1 046 541 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 41 317 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані правомірністю формування товариством валових витрат внаслідок віднесення до їх складу вартості електроенергії, фактично використаної для ведення всієї господарської діяльності, у т.ч., основного виробництва, відповідно до показників лічильників обліку, встановлених на підприємстві, та рахунків, пред'явлених ВАТ “Кіровоградобленерго”. Позивач наполягає на достовірності експертного звіту про незалежну оцінку майна, на підставі якого ним здійснено дооцінку основних засобів та визначено амортизаційні відрахування у 2 та 3 кварталах 2011 року. В частині формування податкового кредиту за господарськими відносинами з Приватним підприємством “Укрдрон”, Товариством з обмеженою відповідальністю “Самотлор-А”, Товариством з обмеженою відповідальністю “БТС “Арон”, Товариством з обмеженою відповідальністю “Вікар-11”, Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгстройінвест” зазначає про те, що такий сформований на підставі первинних документів оформлених належним чином; господарській операції були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Так, я встановлено судом Касаційної інстанції, матеріали справи свідчать, що з метою з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, зокрема, для перевірки дійсної вартості об'єктів основних засобів позивача - установок вирощування монокристалічного кремнію судом першої інстанції з власної ініціативи двічі призначалась у справі комплексна судова оціночно-економічна експертиза (ухвала суду від 21.11.2012, а.с.60, том 8, від 08.04.2013, а.с. 101-103, том 8). На вирішення судової оціночної експертизи було поставлено ряд питань; проведення комплексної судової експертизи доручено Кіровоградському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Втім, як свідчить обставин справи експертиза проведена так і не була з підстав неналежного виконання товариством клопотань експертів, в т.ч., щодо надання можливості огляду експертам об’єктів дослідження.

Разом з тим, у зв’язку із неналежним виконанням позивачем свого обов’язку, у межах спірних правовідносин, неможливо підтвердити чи спростувати висновки контролюючого органу про завищення підприємством у перевіряємому періоді суми амортизації щодо окремих об’єктів основних фондів, а саме технологічного обладнання - 50-ти установок вирощування монокристалічного кремнію.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

У справі П/811/509/16 Товариство з обмеженою відповідальністю “Агроєвротрейд” (далі – Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Кіровоградській області (далі – податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 25 квітня 2016 року №0000111500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 3 013 402,00 грн., у тому числі 2 955 277,00 грн. основного платежу та 58 125,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), №0000101500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1 439 057,00 грн., у тому числі 1 151 245,00 грн. основного платежу та 287 812,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), №0000132200, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2015 року у розмірі 2 165 893,00 грн., №0000122200 яким позивачу зменшено суму податкового зобов’язання для цілей розділу V Податкового кодексу України у розмірі 24 287 401,00 грн. та податкового кредиту на суму 21 542 966,00 грн. з податку на додану вартість, з мотивів безпідставності їх прийняття.

У вказаній справі, Суд Касаційної інстанції посилався на те, що встановлення фактичних обставин у справі має бути здійснене на підставі письмових доказів, які відповідають вимогам статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), відповідно до частини 3 статті 3 цього кодексу. Додаткового дослідження потребує також оцінка податкової інформації, як окремого виду доказів, вимоги до якої та межі використання податковим органом встановлені Податковим кодексом України, та зазначає, що жодна з світлокопій первинних документів долучених до матеріалів справи, яка складається з 13 томів, не відповідає вимогам встановленим до письмових доказів відповідно до статті 69 та частини четвертої 79 Кодексу адміністративного суду України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року, діяли на час вирішення справи судами попередніх інстанцій), що доводить порушення судами першої та апеляційної інстанцій принципів належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

У справі 811/564/13-а ПАТ “Креатив” подало до суду позов, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012 про зменшення розміру від’ємного значення податку на додану за вересень 2011 року – травень 2012 року в сумі 3265221,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що господарські операції підтверджені первинними документами, податковий кредит – податковими накладними. Товар реально придбавався та оприбутковувався позивачем, направлявся на переробку на власних потужностях для виробництва кінцевого продукту – олії соняшникової та шроту соняшникового, яка реалізовувалася на території України та відправлялася на експорт.

Верховний Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами.

Верховний Суд України в постанові від 22.11.2016 у справі № 826/11397/14, посилаючись на аргументи судів попередніх інстанцій щодо відсутності у кримінальній справі вироку, зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства – контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Тому, при розгляді конкретної справи такі доводи органу влади суди мають перевіряти.

Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, не до слідили зазначені доводи відповідача та відповідні докази, на які посилався відповідач.

У справі П/811/1007/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "Елгран" звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Кіровоградської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення № UA901000/2017/000095/1 від 02.06.2017 р. про коригування митної вартості товарів, визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA901010/2017/00072 від 02.06.2017 р.

Обґрунтовуючи позов зазначили, що для митного оформлення імпорту товарів (гранітні плити), що надійшли на підставі зовнішньоекономічного контракту, укладеного між ТОВ «Елгран» (покупець) та компанією "Xiamen Pagoda-Build Co., Ltd" (Китай), позивачем до Кіровоградської митниці ДФС надано всі необхідні документи в повному обсязі, які свідчать про кількість та ціну товару, а тому таких документів було достатньо для визначення митної вартості товарів за основним методом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи її на новий розгляд, Верховний суд вказав, що під час нового розгляду справи судам необхідно встановити: чи відповідає об'єм застрахованого товару згідно полісу № 11136501900325090892 об'єму товару, що постачався у спірному випадку, та з'ясувати причини розбіжності у вартості застрахованого товару та задекларованій митній вартості; надати оцінку відповіді ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 05.07.2017 р. на предмет її відповідності вимогам до експертних висновків; надати оцінку діям митного органу щодо коригування митної вартості в контексті можливості застосування відомостей ЄАІС про вартість подібних товарів.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що підставою для скасування рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду, з приводу Порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, виступають:

не відповідність доказів вимогам законодавства;
дослідження обставин справи не в повному обсязі та з використанням неправильних доказів (підстав) для вирішення справ;
збір доказів не в повній мірі;
відсутність активної ролі суду при вирішенні справи.

1.2. Справи, скасовані з підстав

порушення правил юрисдикції (підсудності).

Узагальнюючи рішення по справах П/811/816/18, П/811/973/16, 811/1325/18, 811/1408/13-а, П/811/1884/17, які стосувались питань порушень предметної юрисдикції, вбачається, що Велика палата Верховного суду та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду наголошує на необхідності судам звертати увагу на суть спору для визначення его юрисдикції, оцінювати суб’єктом склад та визначити наслідок виникнення спору, який повинен випливати із здійсненням суб’єкта владних повноважень владних функцій.

У справі П/811/816/18 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “Банк Михайлівський” про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та скасування наказу в частині, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ “Банк Михайлівський” щодо невключення повної інформації до переліку вкладників та зобов'язати відповідача включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ “Банк Михайлівський” за рахунок Фонду стосовно гарантованої суми належної до виплати Іллюку О.Д. в розмірі 90500,00 грн;

- скасувати наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ “Банк Михайлівський” від 1 червня 2016 року № 42/2 “Про затвердження висновків комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів у тому числі договорів), що є “нікчемними” в частині затвердження результатів проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр” з перерахування коштів Іллюк О.Д. в ПАТ “Банк Михайлівський” в розмірі 90500,00 грн.

По вказаній справі Касаційний суд вказав, що встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення відповідно до закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.

У справі П/811/973/16 ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом і просить:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Славкіної М.А. щодо невиконання рішення суду і не включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів і зобов'язати подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, внісши зміни до вищевказаного реєстру стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок позивача, якому необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "ВіЕйБі" на підставі рішення Кіровського райсуду від 24.11.2014 р. у справі №404/8630/14-ц;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснити відшкодування залишку коштів ПАТ "ВіЕйБі" за вкладом позивача згідно рішення Кіровського райсуду від 24.11.2014 р. у справі №404/8630/14-ц;

- зобов'язати відповідачів подати у тижневий строк з моменту набрання рішення по справі законної сили звіт про виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень), є обґрунтованим.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши суб'єктний склад правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою та юридичною особою ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду, яка у правовідносинах з іншими особами виступає як представник Фонду у межах делегованих ним повноважень. Уповноважена особа Фонду представляє банк у межах делегованих Фондом повноважень. Тобто вона не виступає як фізична особа, яка захищає власні права чи інтереси.

Разом з тим банк, що ліквідується, не втратив свого статусу юридичної особи, оскільки у частині другій ст. 104 ЦК України вказано, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У ч. 3 ст. 53 Закону № 4452-VI вказано, що ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Отже слід врахувати, що вимоги, заявлені позивачем, безпосередньо стосуються інтересів банку.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

У справі 811/1325/18 ТОВ «Триліси-Агро» звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області, у якому просило визнати протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області та скасувати постанову від 21 грудня 2017 року № 55428642 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору в розмірі 824 тис. 157 грн 05 коп.

Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення судових рішень), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивачу роз'яснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Велика палата Верховного суду дійшла висновку, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VІІІ, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.

У справі 811/1408/13-а прокурор м. Кіровограда звернувся в порядку ст. 21 Закону України “Про Прокуратуру” до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення відповідача № 417 від 25.05.1999р. в частині визнання за Відкритим акціонерним товариством “Сільбудсервіс” права власності на підвальне приміщення площею 160 м. кв., яке розташоване у адміністративному будинку по вул. Шевченка, 38 м. Кіровоград.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач безпідставно прийняв рішення про оформлення за ВАТ “Сільбудсервіс” права власності на підвальне приміщення площею 160 м. кв., яке розташоване у адміністративному будинку по вул. Шевченка, 38 м. Кіровоград, оскільки таке приміщення не ввійшло до переліку майна, яке належало приватизувати.

Судді Касаційної інстанції дійшли висновку, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Оскільки визнання незаконним та скасування рішення відповідача впливає на права третьої особи, в цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

У справі П/811/1884/17 ФГ “Ольхова Дмитра Сергійовича” звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними дії Центру Державного земельного кадастру при вчиненні записів у державному реєстрі земель від 23 вересня 2010 року №041037200465 та від 24 вересня 2010 року №041037200509, а також дії по реєстрації договорів оренди землі від 19 листопада 2007 року № 524 та №384;

- скасувати відповідні записи, вчинені у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Грузьківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Позов обґрунтовано тим, що право оренди не підлягало обов’язковій реєстрації станом на 2010 рік, а тому відповідач безпідставно здійснив таку реєстрацію.

Колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду зазначили, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, здійснюючи оспорювані реєстраційні дії по договорам оренди в 2010 році, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди на земельну ділянку и фактично намагається в такий спосіб вплинути на дійсність договірних відносин, які виникли у 2010 році між власником та третьою особою.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що практика Верховного суду вказує необхідності визначення прямого зв’язку між здійсненням суб’єкта владних повноважень владних функцій, які призвели до порушення прав осіб, а також звертати увагу на наявність приватного-правого спору, який виник внаслідок дій суб’єкта владних повноважень.

Справи скасовані з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

В даному розділі буде висвітлений короткий зміст скасованих та змінених рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду з підстав неправильного застосування норм матеріального права по справах: П/811/279/16, П/811/102/17, П/811/520/16, 1170/2а-3476/12, П/811/1815/16, П/811/1429/16, П/811/2354/15, П/811/570/16.

Відповідо до ч.1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідо до ч.3 ст. 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

По справі П/811/279/16 Товариство з обмеженою відповідальністю «Політрейд» (далі - ТОВ «Політрейд») звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до начальника відділу державної реєстрації апарату виконавчого комітету Світловодської міської ради Неборак Лесі Григорівни (далі - відповідач), за участю третіх осіб: Спільного підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» (далі - СП ТОВ «Світловодськпобут», третя особа), Світловодської міської ради Кіровоградської області (далі - Світловодська міськрада, третя особа), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, третя особа), в якому просило визнати протиправним та скасувати запис № 14461070020000407 від 14 квітня 2015 року в Єдиному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців про зміну керівника та зміну складу підписантів юридичної особи СП ТОВ «Світловодськпобут» (код ЄДРПОУ 31678853), який внесено державним реєстратором реєстраційної служби Світловодського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області Пустовойтенко Ніною Олексіївною.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 подав до реєстраційної служби Світловодського міськрайонного управління юстиції реєстраційну картку та копію протоколу № 03/04-15 зборів учасників СП ТОВ «Світловодськпобут» від 03 квітня 2015 року, на підставі яких державним реєстратором реєстраційної служби Світловодського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області Пустовойтенко Ніною Олексіївною внесено запис № 14461070020000407 від 14 квітня 2015 року в Єдиному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців про зміну керівника та зміну складу підписантів юридичної особи СП ТОВ «Світловодськпобут» (код ЄДРПОУ 31678853). Позивач вважає такі дії реєстраційної служби протиправними, оскільки вони здійснені з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Колегія суддів Касаційної інстанції частково зміняючи рішення суду першої інстанції вказує, що суди помилково визнали відповідні реєстраційні дії протиправними з моменту їх вчинення, оскільки на момент державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу (квітень 2015 року) не існувало підстав для відмови у їх здійсненні, визначених частиною першою статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Відтак, оскільки рішення господарського суду, яким визнано недійсним протокол загальних зборів СП ТОВ «Світловодськпобут», набуло законної сили у лютому 2016 року, є підстави для визнання протиправними та скасування відповідних реєстраційних дій саме з дати виникнення правової підстави, тобто набрання законної сили рішенням господарського суду, а саме: з 20 червня 2017 року.

По справі П/811/102/17 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, яка полягає у неподанні до Міністерства внутрішніх справ України в 15 денний строк з дня реєстрації документів, зазначених в п.7 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 (далі Порядок №850), висновку щодо виплати позивачеві грошової допомоги, в зв'язку з установленням йому третьої групи інвалідності;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області подати до Міністерства внутрішніх справ України документи, зазначені в п.7 Порядку №850, висновок щодо виплати грошової допомоги, у зв'язку з установленням йому третьої групи інвалідності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Верховний суд здійснючи аналіз норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та встановлені фактичні обставини дають прийшли до висновку, що право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону № 580-VIII. У зв'язку з цим необхідно зауважити, що позивачу підлягає нарахуванню і виплаті одноразова грошова допомога у розмірі, передбаченому Законом № 580-VIII, а не Законом № 565-XII, оскільки підстави для її виплати виникли у позивача під час проходження служби поліцейського, а його рапорт має розглядатись у відповідності до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4.

У справі П/811/520/16 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до апеляційного суду Кіровоградської області, в якому просила

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині не нарахування та невиплати заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року до 28 березня 2015 року включно, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»)

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року до 28 березня 2015 року включно, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо);

- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на недоплачену суму заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року до 28 березня 2015 року компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

- в обґрунтування позову позивач зазначає, що працює з 1999 року в апеляційному суді Кіровоградської області на посаді секретаря судового засідання та з 01 серпня 2008 року на посаді старшого консультанта апеляційного суду. Посада, яку обіймає відноситься до п'ятої категорії посад державного службовця.

Скасовуючи рішення персшої інстанції та виносячи нове, Верховний суд зазначає, що на час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.

При цьому, з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, внесено не було.

Крім того, Законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року № 179-VII та «Про Державний бюджет України на 2015рік» № 80-VIII від 28 грудня 2014 року видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ передбачені не були.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу, як працівнику апарату суду, поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про правильність обчислення та виплати заробітної плати ОСОБА_1, у спірний період та, відповідно, помилковість висновку судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову в цій частині.

У справі 1170/2а-3476/12 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулася до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.10.2011 №0002561710 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 685415,00 грн.; зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме в АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та в ІС «Податковий блок» відновити показники податкових зобов'язань: у квітні 2011 року в сумі 9373,71 грн., у червні 2011 року в сумі 184995,00 грн., у липні 2011 року в сумі 1012464,00 грн. та податкового кредиту: за квітень 2011 року на суму 9000,00 грн., за червень 2011 року на суму 689257,00 грн., за липень 2011 року на суму 496422,00 грн. з податку на додану вартість, задекларованих позивачем у квітні, червні, липні 2011 року в розрізі контрагентів-постачальників: ПП «РД Лідінг», ТОВ «Синергія-Груп» та ПП «Промдрагмет», відкоригованих в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на підставі акту перевірки від 12.10.2011 №185/1710/НОМЕР_1.

Касаційний суд прийшов до висновку, що оприбуткуванням готівки, зокрема за умови проведення готівкових розрахунків із застосуванням книги обліку доходів і витрат, є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку. При цьому передбачається належна реєстрація такої книги обліку доходів і витрат у органі державної податкової служби за основним місцем обліку. Не відображення готівки у книзі обліку доходів і витрат, яка має бути попередньо зареєстрована у відповідному органі державної податкової служби, наприкінці робочого дня із оформленням відповідних касових документів є порушенням порядку оприбуткування готівки, відповідальність за яке встановлена Указом № 436/95.

За встановлення у судовому процесі обставин того, що позивачем не було зареєстровано книгу обліку доходів і витрат у відповідному органі державної податкової служби; а підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пункту 2.6 Положення № 637 був не тільки факт відсутності реєстрації позивачем відповідної книги обліку доходів і витрат, а й відсутність самого факту оприбуткування готівки у відповідній книзі обліку, суди зробили помилковий висновок про дотримання позивачем норм пункту 2.6 Положення № 637.

У справі П/811/1815/16 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Територіальної атестаційної комісії №11 Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо проведення атестації ОСОБА_1;

- визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) територіальної атестаційної комісії №11 Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області від 09.09.2016р., зазначене в протоколі атестаційної комісії стосовно ОСОБА_1, а саме: "4 - займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність";

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області від 12.12.2016 року №305 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 (через службову невідповідність);

- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Кіровоградського районного відділення поліції Кіровоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області з 12 грудня 2016 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави, визначені ч. 2 ст. 57 Закону України "Про національну поліцію", для проведення атестування позивача. Висновки атестаційної комісії про невідповідність позивача займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність зроблені без врахування усіх критеріїв, зазначених у пункті 16 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських. Позивач вважає своє звільнення протиправним, оскільки висновки про його службову невідповідність є безпідставними та необґрунтованими.

Атестація працівника одразу ж після прийняття його на роботу (у тому числі на службу до поліції), безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення поліцейського на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження не відповідає меті та завданню атестування і суперечить вимогам Закону №580-VIII.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанції щодо можливості проведення атестування поліцейських лише з підстав, наведених у частині 2 статті 57 Закону №580-VIII, є обґрунтованим і таким, що відповідає нормам законодавства.

Вирішуючи спір, суди встановили, що атестування ОСОБА_1 було проведено за відсутності підстав, визначених частиною 2 статті 57 Закону України "Про Національну поліцію".

Враховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку, що проведення атестування позивача здійснено неправомірно, без наявності визначених законом підстав на його проведення.

У справі П/811/1429/16 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, в якому просив:

- визнати протиправним висновок службового розслідування за фактом надзвичайної події за участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 05 вересня 2016 року та скасувати його як незаконний;

- визнати протиправним п.1 наказу т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №584 від 05.09.2016р. "Про порушення службової дисципліни ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та покарання винних", яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції та скасувати його як незаконний;

- визнати протиправним наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №220 о/с від 21.09.2016р. "По особовому складу", яким ОСОБА_1, звільнено зі служби в поліції з 21 вересня 2016 року та скасувати його як незаконний;

- поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1, грошове утримання за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №584 від 05.09.2016 року «Про порушення службової дисципліни ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та покарання винних» позивача звільнено з органів поліції за порушення вимог Присяги працівника поліції, затвердженої ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», ст.68 Конституції України, п.п. 1, 2 розділу 1, п.п. 1, 2, 3 розділу 11 Правил етичної поведінки працівників апарату МВС України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, затверджених наказом МВС України від 28.04.2016 року №326, ст.ст. 1, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого законом України від 22.02.2006 року №3460-IV. Позивач вважає, що рішення про його звільнення є необ'єктивним, упередженим, таким, що суперечить нормам дисциплінарного статуту і нормам чинного законодавства.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд першої інстанції невірно визначив суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню, а суд апеляційної інстанції вказаної помилки не виправив.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Такий "Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799.

Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Вперше Закон України "Про Національну поліцію" був опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.

Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Порядок № 260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).

Так, у справі, що розглядається, період вимушеного прогулу позивача тривав з 22 вересня 2016 року. Тобто у період, в який набрав чинності саме спеціальний нормативно-правовий акт.

Верховний Суд ураховує приписи статті 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Враховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби в поліції норми спеціального нормативно-правового акта набрали законної сили, Верховний Суд дійшов висновку що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок №260.

У справі П/811/2354/15 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у подальшому із збільшеним розміром позовних вимог, до Управління МВС України в Кіровоградській області, Добровеличківського РВ УМВС України в Кіровоградській області, старшого інспектора відділу інспекції з особового складу Управління МВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати незаконним (неправомірним) наказ т.в.о. начальника Управління МВС України в Кіровоградській області Павленка М.В . за №461 від 22.05.2015 р. «Про проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівником Добровеличківського РВ УМВС»;

- визнати незаконними (неправомірними) дії старшого інспектора відділу інспекції з особового складу УКЗ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2, які полягали в неповному, необ`єктивному та упередженому проведенні службового розслідування внаслідок чого не були відображенні поважні обставини неприбуття позивача до нового місця проходження служби, а саме до Добровеличківського РВ УМВС;

- визнати незаконним (неправомірним) та скасувати наказ т.в.о. начальника Добровеличківського РВ Управління МВС України в Кіровоградській області Порало О.С. за №238 від 09.07.2015 р. «Про покарання працівника Добровеличківського РВ УМВС»;

- зобов`язати Добровеличківський РВ УМВС України в Кіровоградській області здійснити нарахування і виплату належного грошового забезпечення у період з 14.04.2015 р. по 31.07.2015 р. відповідно до норм встановлених чинним законодавством України;

- визнати незаконною (неправомірною) бездіяльності Управління МВС України в Кіровоградській області та Добровеличківського РВ УМВС України в Кіровоградській області, яка полягає у своєчасному ненаданні соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також у не нарахуванні та невиплаті належного грошового забезпечення;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. з Управління МВС України в Кіровоградській області.

- стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. з Добровеличківського РВ УМВС України в Кіровоградській області;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. з старшого інспектора відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2.

Змініючи рішення першої інстанції, Верховний суд зазначає наступне.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними (неправомірними) дій старшого інспектора відділу інспекції з особового складу УКЗ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2 , які полягали в неповному, необ`єктивному та упередженому проведенні службового розслідування, внаслідок чого не були відображенні поважні обставини неприбуття позивача до нового місця проходження служби, а саме до Добровеличківського РВ, Суд вказує, що судом першої інстанції правильно встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано позивачем, що останній з 14.04.2015 року до моменту переведення для подальшого проходження служби в УМВС України в Полтавській області жодного разу до Добровеличківського РВ не з`явився, що є порушенням службової дисципліни, і, відповідно, свідчить про наявність законних підстав для проведення службового розслідування.

Вчинення старшим інспектором відділу інспекції з особового складу Управління МВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2, законодавчо визначених дій має наслідком прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень - наказу про накладення певного дисциплінарного стягнення, а тому самі по собі дії старшого інспектора відділу інспекції з особового складу УКЗ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2 не породжують, не змінюють і не припиняють юридичних наслідків для позивача та підлягають оцінці під час дослідження судом питання щодо правомірності відповідного рішення суб`єкту владних повноважень - наказу т. в. о. начальника Добровеличківського РВ Порало О. С. № 238 від 09.07.2015 «Про покарання працівника Добровеличківського РВ УМВС», прийнятого за результатами службового розслідування і скасованого судом першої інстанцій у даній справі.

При цьому Суд вважає безпідставними доводи скаржника про не зазначення старшим інспектором відділу інспекції з особового складу Управління МВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2 і Висновку службового розслідування причин неприбуття позивача до Добровеличківського РВ, вищенаведені обставини свідчать, що у даному Висновку ці причини старшим інспектором відділу інспекції з особового складу Управління МВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2 відображені.

Щодо посилань позивача на те, що після проведеного службового розслідування позивача особисто під підпис ніхто не ознайомлював про наслідки його проведення, то відповідно до п.п.6.3.5 п.6.3 Інструкції № 230 правом особи рядового та начальницького складу, стосовно якої проводиться службове розслідування, є ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується за письмовим рапортом такої особи.

Отже, ознайомлення з матеріалами службового розслідування - це право особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, а не обов`язок осіб, які це розслідування здійснюють та призначають.

При цьому докази звернення позивача до керівництва з рапортом про ознайомлення з матеріалами службового розслідування в матеріалах справи відсутні.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконною (неправомірною) бездіяльності УМВС України в Кіровоградській області та Добровеличківського РВ, яка полягає у своєчасному ненаданні соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також в не нарахуванні та невиплаті належного грошового забезпечення, Суд, як і суди першої та апеляційної інстанцій, вважає, що підстави для задоволення цієї позовної вимоги відсутні, оскільки матеріали справи містять рапорт позивача від 27.07.2015 року про те, з огляду на вирішення ним питання щодо подальшого проходження служби в УМВС в Полтавській області, станом на 27.07.2015 року питання надання «відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку втратило актуальність».

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, у чому вона полягає, не доведено причинних зв`язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача, а тому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відсутність доказів спричинення позивачу моральної шкоди та в чому вона полягає не спростовано також доводами касаційної скарги позивача, в якій відсутнє жодне посилання на стан здоров`я позивача, інформації щодо того чи зазнавав він вимушених змін у життєвих стосунках тощо.

Суд вважає за доцільне вказати, що згідно ст. 12 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року №3460-IV вказаний у наказі № 238 від 09.07.2015 року вид дисциплінарного стягнення відсутній.

У справі П/811/570/16 ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до 23 державної пожежно-рятувальної частини Управління ДСНС України в Кіровоградській області, в якому просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12566 грн 54 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що при звільненні 16.10.2015 з посади пожежника-рятувальника 23 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Кіровоградській області у зв`язку із закінченням строку контракту, йому не було виплачено суму грошової допомоги на оздоровлення, яка виплачується під час щорічної відпустки.

Скасовуючи рішення першої інстанції, Колегія Верховного суду дійшла висновку, що що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення належних працівникові сум роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, Верховний Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу при звільненні сум, оскільки фактичний розрахунок виплати суми грошової допомоги на оздоровлення був проведений не в день його звільнення, а лише 04.03.2016.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Притула К.М.